Кузбас називають вугільним регіоном не просто так – досить серйозна частина регіону зайнята вугільними розрізами і шахтами. Їх називають ранами на тілі області. Наприклад, в цьому році планують видобути понад 200 мільйонів тонн вугілля, і ця цифра з року в рік тільки зростає.
Влада знає, що це величезна проблема і намагаються «вилікувати» Кузбас, але це непросто. Людей переселяють подалі від розробок, порушені землі частково рекультивують, але очевидно, що цього недостатньо. Це серйозний екологічний шкоди.
Після того, як всі запаси вугілля на розрізі виявляться вичерпані, що стає з територією? Схоже, її просто кидають і огороджують, щоб та відновлювалася природним чином.
Але є спосіб вчинити з землею краще – запросити сюди людей, щоб вони відпочивали, гуляли і веселилися. Хіба ні? У це складно повірити, але таке дійсно можливо. Саме так і вчинили в Німеччині, в вугільному регіоні Лаузиц.
Подивіться на це місце – раніше тут видобували вугілля. Тепер на цьому місці з’явилося штучне озеро, набережна з доріжками для велосипедистів і відмінна велика набережна з парком.
На схилах колишнього розрізу вирощують виноград – на фотографіях видно акуратні рядки посадок. Уздовж краю озера – доріжка для велосипедистів, тут можна займатися спортом. Поруч кафе, де можна добре відпочити. Навіть не віриться, що колись тут все було покрито чорним пилом, а важкі машини перевозили тонни вугілля.
На схилах колишнього розрізу вирощують виноград – на фотографіях видно акуратні рядки посадок. Уздовж краю озера – доріжка для велосипедистів, тут можна займатися спортом. Поруч кафе, де можна добре відпочити. Навіть не віриться, що колись тут все було покрито чорним пилом, а важкі машини перевозили тонни вугілля.
Піднімаємося на вежу, яка по містку веде на верхній поверх заводу. Всередині чисто, але видно, що тут довго працювали люди – все залишили на місцях, так, як це було раніше.
Екскурсовод – дідусь, який довго працював на цьому заводі, обіцяє оживити для нас зупинилося виробництво.
«Кожна наша зміна проходила в цьому жахливо гучному шумі», – розповідає екскурсовод, підключаючи першу машину, яка просіювала вугілля. Вона повільно розганяється, але поступово починає моторошно гриміти.
«Потрібно було постійно прислухатися до того, як працюють машини, так як поломки можуть привести до зупинки виробництва і навіть до людських жертв», – перекрикує він гуркіт.
Після цього він усміхається, задоволений враженням і запрошує далі.
Нижче розташована величезна спіраль, що крутиться – тут просушивали вугілля, щоб те легко горіло. Ці спіралі нагрівалися, але не настільки сильно, щоб вугілля загоралося, але були й такі випадки – біля цієї машини загинуло кілька людей. Спіраль теж працює, а всередині підсвічується помаранчевим світлом – створюється враження, що вугілля все ще сушиться і ось-ось піде під прес – це теж частина виробництва.
Ось і він. Виглядає як величезне металеве колесо, воно важить приблизно півтори тонни. Це колесо обертається з величезною швидкістю, запускаючи прес. Виглядає дуже вражаюче і небезпечно. Для нас його не розганяють до тієї ж швидкості, але на плазмовому екрані ми бачимо, як це виглядало і чуємо той гучний звук, який видавало воно на повній потужності. Без трагедій не обійшлося і тут – одного разу це колесо відірвалося і пробило стелю вгору на три поверхи, були жертви.
Екскурсовод простягає щільний чорний брусок розміром з цеглину – це і є вугільний брикет. Він досить важкий, з написом «Rekord».
Враження від екскурсії неоднозначні: з одного боку, дуже шкода, що людям доводилося так важко працювати на цьому небезпечному виробництві з вугіллям аби прогодувати сім’ю. З іншого боку – раді, що історію не знищили, не зрівняли завод з землею. Навпаки, видно, що в нього серйозно вклалися, щоб кожна людина могла поглянути на роботу цілого заводу – всередині обладнані спеціальні проходи для безпеки відвідувачів.
Тепер цей колишній завод приносить гроші інакше – це безпечний бізнес, основою для якого став вугільний завод.
